Історія освіти у селі Івановичі 1894 - 1967 роки
У другій половині XIX — на початку XX століття все культурне життя села Івановичі було пов’язане із церквою, яка була на селі також і осередком освіти. У селі знаходиться церква Свято – Різдва – Богородиці, яка є унікальною пам’яткою дерев’яної архітектури XVІІІ століття (побудована у 1755 році).
У цей період у нашому селі діяла церковно — приходська школа. Перша згадка про цю школу датована 1894 роком. У приході проживало 2519 чоловік православного населення, з яких дітей 7 – 14 річного віку 393, проте у школі навчалось 52 учні, серед яких 51 хлопчиків та одна дівчинка. Поза школою залишилось 152 хлопців та 189 дівчат. Настоятель школи Йосип Сольський мав 42 роки церковної служби, постійно турбувався про забезпеченість школи всім необхідним. Законовчителем працював Микола Бачковський, випускник Острозької вчительської семінарії. Як зазначалося у звіті за 1895 рік, він: " к школьному делу относился усердно". Навчальним устаткуванням, книжками, школу забезпечувала безкоштовно Волинська Єпархіальна училищна Рада. Ніхто з вищого керівництва школі не заважав. У 1894 - 1895 навчальному році інспектор один раз відвідав школу під час екзаменів. Всі школярі протягом року відвідували церкву, а вісім учнів складали основу її хору.
Найголовнішим завданням нової радянської влади було ліквідувати неписьменність серед дітей і дорослого населення. І тому у селах масово почали відкриватись початкові школи. Перша школа в селі Івановичі була відкрита у звичайній селянській хаті, що знаходилась біля сучасної пошти. Це була початкова школа, в якій навчались діти до 2-го або 3-го класу.
Радянська влада «розкуркулила» чеха – переселенця на прізвище Вацатка, експропріювавши у нього двоповерховий будинок на новому селі. У цьому будинку відкрили семирічну школу. Саме цей будинок був основним приміщенням різних шкіл села до 1967 року. Адже тільки в 1968 році ввели в дію нове приміщення школи, в якому вона розміщується і нині.
Вся малеча села по метрових заметах чи суцільній багнюці добиралась в кінець «старого села» (Садибу), або до церкви (нове село) на навчання у початкові школи. Старші учні навчалися на «новому селі», у пристосованому приміщенні двоповерхового будинку («Вацатці») семирічної школи у 1927 – 1936 роках.
За українською радянською системою освіти (яка діяла з різними доповненнями до тридцятих років) основним завданням школи було виховання майбутніх працівників через різноманітні форми трудового навчання. І саме тому в 20-тих роках в селі запрацювала трудова школа. У ній діти навчались виконувати різноманітні сільськогосподарські чи виробничі роботи, тобто вивчали особливості своєї майбутньої трудової діяльності. З 1920 по 1924 рік директором цієї школи був Лавренюк Роман Захарович. А з 1925 року нею завідував Панько Микола Федорович.
Першочергові завдання так званої культурної революції Радянської влади, спрямовані на ліквідацію неграмотності на Україні з часу виходу постанови Раднаркому УРСР в травні 1921 року, в основному були виконані до середини тридцятих років. Саме тому в селі Івановичі відкривались хати – читальні та товариства "Геть неграмотність", які навчали грамоті людей різного віку. Учні та випускники школи ввечері навчали читати і писати жителів села. Також вчили каліграфію – предмет про правильне написання букв та каліграфічний почерк. Навіть навчали людей ставити особистий підпис, тому що ставили в документах хрестик чи інший знак.
У зв'язку з різким зменшенням кількості безграмотних і малограмотних в другій половині 30-х років змінились організаційні форми навчання дорослих. Для них була розширена сітка вечірніх шкіл за звичайною шкільною програмою. Значна частина випускників початкових шкіл продовжувала навчатись у п'ятих класах. Це дало можливість взяти курс на введення загальної обов'язкової семирічної освіти і поступовий перехід до середньої освіти.
Саме тому, в 1927 році відкрита семирічна школа в селі Івановичі. Вона розташовувалась у двоповерховому приміщенні - «Вацатці». А вже у 1936 році вона реорганізувалася в Івановицьку середню школу. Директором школи був Прокопій Геннадій Трохимович.
У 1939 році відбувся перший випуск Івановицької середньої школи. Через велику кількість дітей і нестачу класних кімнат в основному приміщенні («Вацатці») для навчання використовувалась дерев’яна одноповерхова будівля біля сільської ради. Будівлю пізніше перетворили на сільський клуб (діяв до 1980 року), а потім там діяв «Музей бойової і трудової слави» (з 1984 по 2009 рік). Саме тут навчались діти в середніх класах, а потім переходили в «Вацатку».
Під час окупації в селі Івановичі приміщення школи було перетворене на пункт утримання полонених.
Відразу після визволення Червоноармійського району розпочали відновлення навчання у школах. І вже в 1943 році було відновлено навчання в Івановицькій школі. Не дивлячись на те, що після визволення населеного пункту будівля знаходилась в жахливому стані. Але завдяки самовідданій праці вчителів, громадськості школа відроджувалася з руїн. У наданні допомоги освітньому закладу активну і посильну участь надавало все населення села.
Після війни не було на чому писати, то писали на газеті, обпалених паперах та непотрібних книгах. Крейди не було, на дошках писали білою глиною, гіпсом. Шкільні приміщення освітлювалися гасовими лампами, опалювалися дровами і торфом. Учні були погано зодягнені і взуті, а також діставалися до школи по суцільній багнюці або снігових заметах. Був низький відсоток відвідування уроків через відсутність одягу і взуття. Щоб якось поліпшити матеріальне становище учнів, вчителями було організовано лагодження взуття та одягу. В школі катастрофічно не вистачало підручників і іншого шкільного приладдя. Але не дивлячись на тяжкі умови діти продовжували навчання тому, що розуміли тільки для освіченої людини є дорога у щасливе майбутнє.
У післявоєнний період відбувається відновлення освіти по всій території району. В селі Івановичі спочатку відновила діяльність семирічна школа. Великою проблемою була велика кількість дітей – сиріт, тому що їх батьки загинули на війні, або родичі не могли їх утримувати. І тому у 1946 – 1951 роках в селі діяв дитячий будинок, де проживали і навчалися діти – сироти та малозабезпечені. Це і був типовий приклад нового типу школи – школи – інтернату. Директором цього навчального закладу був Прокопій Геннадій Трохимович. Навчання проходило в холодних кімнатах, на стінах яких виступав іній. І діти граючись писали свої імена пальцями на стінах будинку. Мокрий одяг навіть не було де висушити і тому учні клали його на ніч під себе. І таким чином хоч якось висушували власні речі для того, щоб зранку знову приступати до навчання. В таких тяжких умовах проходило життя і навчання вихованців дитячого будинку.
У 1951 році Івановицька семирічна школа — одна з найбільших шкіл району. В 16 класах школи навчалося 498 учнів, працювало 22 вчителі, більшість з яких мало достатню педагогічну освіту. Семирічна школа діяла в селі Івановичі з 1945 по 1951 рік, а у 1952 році вона була реорганізована у Івановицьку середню (десятирічну) школу. В цей період основне приміщення школи – двоповерховий будинок («Вацатка») не міг вмістити всіх учнів. Учнів тоді було дуже багато і навіть випускних класів часто було два, 10-А і 10-Б. І тому після закриття дитячого будинку в 1951 році, його приміщення віддали школі. Саме в ньому вчились учні середніх класів, а старші класи вчились у двоповерховій будівлі школи (Вацатці).
У 1954 році відбувся перший випуск 10 – того класу. Навчання в різних школах та шкільних приміщеннях було також занадто тяжким. Було дуже холодно, адже опалення проводилось за допомогою тимчасових (залізних грубок) і постійних груб. А вони часто взагалі не могли отопити класи, або ж недостатньо забезпечувались паливом. Не вистачало чорнила, ручок, пер, зошитів, книг та іншого шкільного приладдя. Це були роки коли учні погано були забезпечені одягом і взуттям через бідність батьків. Але майже всі учні шкільного віку відвідували школу і отримували відповідну освіту. І це красномовно підтверджує кількість випускників: 1966 рік – 83, 1967 – 44.
