ІСТОРІЯ ШКОЛИ, ЯКА ВЧИЛА СМІЛИВОСТІ: КРОК П’ЯТИКЛАСНИЦІ СОФІЇ ГАЛЬЧУК ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО КОНКУРСУ
Історія інколи починається дуже тихо — з дитячого голосу, який уважно слухає минуле. Саме так розпочався шлях Гальчук Софії, учениці 5 класу, членкині гуртка «Юні екскурсоводи» КЗПО ЦДЮТ Пулинської селищної ради та екскурсовода музею Івановицького ліцею. Лише з вересня 2025 року Софія стала екскурсоводом, але вже за короткий час виявила щире бажання не просто вивчати історію школи, а розповідати її іншим.
Результатом цієї праці стала авторська текстова робота та презентація до оглядової екскурсії «Історія школи, яка вчила сміливості», у якій Софія послідовно й зрозуміло розповіла історію Івановицького ліцею від 1894 року до сьогодення. Саме з цією екскурсією вона взяла участь у Х Всеукраїнському конкурсі екскурсоводів музеїв закладів освіти «Край, в якому я живу».
Під час обласного туру конкурсу Софія представляла роботу в секції «Музеї історії освіти або історії закладу освіти». У форматі онлайн-захисту через Google Meet вона напам’ять провела повноцінну екскурсію, супроводжуючи її власною презентацією. Її розповідь була простою за формою, але глибокою за змістом.
Софія запросила слухачів до музею Івановицького ліцею, який складається з восьми тематичних розділів, і зосередила увагу на розділі «Освіта в Івановичах». Вона наголосила, що це історія не лише дат, а насамперед — людських доль. Від церковно-приходської школи 1894 року, де навчалося 52 учні і до якої ходили переважно взимку, до сучасного ліцею — цей шлях вона подала як живу історію села.
У розповіді звучали образи, які легко уявити: школа без доріг, але з мрією; учні, що йшли кілька кілометрів по снігу й багнюці; роки війни, коли в шкільних стінах утримували військовополонених, і радість 1943 року, коли знову пролунав дзвінок. Особливо зворушливо Софія говорила про повоєнний час — навчання при гасових лампах, зошити з газет, холодні приміщення, де взимку на стінах з’являвся іній.
Показуючи експонати музею — учнівську парту 1940–50-х років, чорнильницю, класний журнал 1945–1946 навчального року — вона сказала просту, але важливу фразу: ці речі мовчать, але пам’ятають усе. У її словах відчувалася повага до вчителів, які не здавалися за жодних умов, і до учнів, які вчилися попри труднощі.
Окреме місце в екскурсії посіла сучасна історія ліцею та його випускники — захисники України. З особливим трепетом Софія згадала випускника ліцею Максима Поліщука, який віддав життя за свободу і незалежність України. А фінальні слова екскурсії прозвучали як щира дитяча надія — віра в те, що тато і брат повернуться з перемогою і знову відвідають музей та ліцей. У цей момент історія школи перестала бути лише минулим — вона стала теперішнім.
За підсумками обласного етапу конкурсу Софії не вистачило незначної кількості балів до перемоги. Проте головне досягнення — не цифри. Вона створила змістовну, цілісну й корисну екскурсію про історію рідного ліцею та отримала безцінний досвід публічного представлення своєї роботи на обласному рівні.
Сьогодні Софія вмотивована, має щирий інтерес до екскурсійної діяльності й велике бажання продовжувати роботу в музеї та брати участь у конкурсі наступного року. Адже історія рідної школи й рідного краю потребує вивчення, збереження та популяризації серед громади. Щиро бажаємо Софії успіхів, нових відкриттів і впевнених кроків у справі, яка починається з пам’яті та любові до свого коріння.
