Вшанування пам’яті в’язнів нацистських концтаборів: історія мужності нашого земляка Василя Черниша
Вшанування пам’яті в’язнів нацистських концтаборів: історія мужності нашого земляка Василя Черниша
Щороку 11 квітня світ вшановує Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів — день, коли людство згадує про жахіття, які довелося пережити мільйонам, та водночас — про непохитну волю до свободи, гідності й життя. Саме цього дня 1945 року в’язні одного з найстрашніших таборів нацистської Німеччини — Бухенвальда — підняли повстання проти своїх катів, зустрічаючи визволення від американських військ. Цей день став символом боротьби людини за право бути вільною.
У страшні роки Другої світової війни понад 2,4 мільйона українців пройшли через жорна концтаборів, примусових робіт і в’язниць. Одним із них був Черниш Василь Григорович, уродженець нашого рідного села Івановичі, 1924 року народження.
У серпні 1943 року юного Василя насильно вивезли до нацистської Німеччини на примусові роботи. За відмову виконати наказ хазяїна він зазнав суворого покарання — був кинутий у табір смерті Гахензальц. Але Василь не скорився. Йому вдалося втекти з табору — втекти від смерті. Однак свобода була нетривалою: його схопили й відправили до іншого концтабору. І знову втеча, і знову переслідування. Три рази нацисти змінювали табори, куди відправляли мужнього українця, та він не втрачав надії. Лише в травні 1945 року в’язня концтабору Дахау — Василя Черниша — визволили американські війська.
Ця історія — не просто свідчення жорстокості минулого. Це приклад незламності українського духу, який не втратив жаги до життя й свободи навіть у найтемніші часи. Василь Черниш — герой, якого має знати й пам’ятати кожен мешканець Івановичів.
Сьогодні, вшановуючи пам’ять жертв нацистських концтаборів, ми не лише згадуємо про минуле. Ми дивимось у сучасність — і бачимо, як історія повторюється. Російське вторгнення в Україну — це нова сторінка старої трагедії. Світ знову зіштовхнувся з режимом, що не поважає людську гідність, не визнає свободи, прагне силою переписати кордони.
Але як і тоді, так і сьогодні — українці чинять опір. Українці борються. І українці перемагають.
Наш обов’язок — пам’ятати. Пам’ятати про Василя Черниша, про мільйони закатованих, про кожну людину, яка постраждала від тоталітаризму. Бо лише пам’ятаючи — можемо не допустити повторення.
Вічна слава Героям! Пам’ятаємо. Шануємо. Продовжуємо боротьбу.
