АФГАНІСТАН БОЛИТЬ У СЕРЦІ… ІМ’Я, ЯКЕ НЕ СТИРАЄТЬСЯ
У музеї «Історії села Івановичі» для учнів 10 класу Івановицького ліцею відбулася тематична екскурсія, яку провела екскурсовод Буняк Тетяна. Це була не просто розповідь про події минулого. Це була тиха і глибока розмова про відповідальність, вибір і ціну людського життя.
Ми зупинилися біля стенду «Спадкоємці бойової слави». На ньому — портрети наших земляків, учасників бойових дій на території інших держав. Серед них — і ті, хто пройшов дорогами Афганістану. За кожним фото — юність, яка раптово зустрілася з війною.
15 лютого — день завершення виведення військ з Афганістану у 1989 році. Але це не лише дата. Це день, коли варто поставити собі прості й важливі запитання:
Чи може людина бути готовою до війни у 18 років?
Чи завжди ті, хто воює, приймають рішення про війну?
Афганська війна тривала десять років — з 1979 по 1989 рік. Через неї пройшли 165 тисяч українців. 3500 із них загинули, понад 9000 були поранені. Це не просто цифри. Це чиїсь сини. Чиїсь брати. Чиїсь нездійснені мрії.
Серед них — наш земляк Най Володимир. Він навчався у нашій школі, любив спорт, мав плани на майбутнє. Односельці з села Окілок згадують його як доброзичливого, щирого хлопця, який завжди приходив на допомогу. Йому було стільки ж років, як сьогоднішнім старшокласникам, коли доля привела його на війну. Його життя обірвалося далеко від дому. Але його ім’я назавжди залишилося в історії нашої громади.
Після розповіді у залі запанувала тиша. Та сама тиша, коли слова вже зайві. Учні та вчителі вшанували пам’ять учасників бойових дій та Ная Володимира хвилиною мовчання. Після неї ще кілька секунд ніхто не порушував тиші.
Під час обговорення один із старшокласників сказав: «Ми повинні знати історію, щоб не повторювати її помилок». У цих простих словах — зрілість і розуміння.
Сьогодні Україна знову переживає війну. І тому пам’ять про Афганістан — це не лише сторінка минулого. Це урок про відповідальність держави, про складність політичних рішень і про найвищу цінність — людське життя.
Буняк Тетяна завершила екскурсію словами: «Пам’ять живе доти, доки ми її бережемо». І справді, музей — це не просто стіни зі стендами. Це місце, де звучать імена. А поки звучить ім’я — воно не стирається.
Запрошуємо учнів, батьків і всіх жителів громади відвідати музей «Історії села Івановичі». Бо історія починається з малого — з пам’яті про свого земляка.
Вячеслав Пишнюк - керівник музею
