ЧИ МОЖЕ ШКОЛА ЧЕКАТИ СВОЇХ УЧНІВ… 50 РОКІВ? ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ТРАДИЦІЇ З ЖИТОМИРЩИНИ
Уявіть собі цей момент. Ви заходите у шкільний коридор через 20… 30… а може й 50 років після випуску.
І раптом хтось тихо каже:
— «Ти пам’ятаєш наш клас?»
— «А пам’ятаєш нашу вчительку?»
— «Невже це справді ти?..»
І в одну мить зникають роки. Ви знову учень. Знову ті самі коридори. Знову ті самі друзі.
Саме так уже майже пів століття відбувається у невеликому селі Івановичі на Житомирщині.
Ще у 1976 році тут започаткували особливу традицію — зустріч випускників Івановицької школи.
І відтоді в останню суботу лютого школа знову чекає своїх дітей.
Через 10 років…
Через 20…
Через 30…
Через 50 років після останнього дзвінка.
Люди приїжджають з різних міст і навіть країн. Обіймаються. Впізнають одне одного. Згадують учителів. І на кілька годин усі знову стають просто учнями.
Сьогодні ця традиція живе навіть попри пандемію і війну. Бо пам’ять про школу — сильніша за час і відстані.
Саме про цю дивовижну традицію маленького села з великою історією я написав нову статтю для онлайн-видання «Житомир-Онлайн».
Цю статтю точно варто прочитати кожному, хто хоче пізнати таємниці Іванович.
👉 Читайте матеріал тут: https://zhitomir-online.com/2026/03/08/piv-stolittia-zustrichey-unikalna-tradytsiia-silskoi-shkoly-na-zhytomyrshchyni-shcho-ob-iednuie-pokolinnia.html
А тепер мені дуже цікаво почути і вас. Напишіть у коментарях:
• ваш рік випуску
• кого з учителів ви пам’ятаєте найбільше
• чи були ви на зустрічах випускників
Можливо, саме сьогодні тут знайдуться люди, яких ви не бачили 20, 30 або навіть 50 років.
Вячеслав Пишнюк - керівник музею Івановицького ліцею
