«ЧИ МОЖЕ МУЗЕЙ ЗУПИНИТИ ЧАС І ЗАГОВОРИТИ ГОЛОСАМИ ГЕРОЇВ?» — ЖИВІ ІНТЕРАКТИВНІ ЕКСКУРСІЇ ДО ДНЯ ГЕРОЇВ УКРАЇНИ В ІВАНОВИЦЬКОМУ ЛІЦЕЇ
У шкільному музеї Івановицького ліцею раптом запанувала тиша. Не звичайна — особлива. Така, коли навіть діти перестають рухатися й уважно слухають кожне слово.
— «З десяти моїх побратимів у живих залишилося тільки троє…»
Після цих слів у музеї ніби зупинився час.
Саме такими — щирими, емоційними та дуже справжніми — стали інтерактивні екскурсії «Герої із села Івановичі», присвячені Дню Героїв України, які відбулися 20 та 22 травня 2026 року у музеї Івановицького ліцею.
У ці дні музей став не просто місцем старих речей і фотографій. Він перетворився на живий простір пам’яті, де зустрілися минуле й сучасність, дитячі очі й фронтові спогади, мирне шкільне життя та сувора правда війни.
КОЛИ МУЗЕЙ ПЕРЕСТАЄ БУТИ ПРОСТО МУЗЕЄМ
20 травня музей відвідав захисник України, батько учня нашого ліцею — Сергій Валентинович Грибан.
Разом із учнями він став учасником особливої інтерактивної екскурсії, яку провів керівник музею Вячеслав Пишнюк.
Біля фотографій героїв Другої світової війни, експозицій про ОУН–УПА, стендів про сучасних захисників України та речей, які бережуть пам’ять про героїв нашого села, звучали не сухі факти з підручників, а живі людські історії.
Учні не просто слухали — вони запитували, роздумували, ділилися власними думками. А Сергій Валентинович доповнював екскурсію своїми спогадами та пережитим.
Так музейна зустріч поступово перетворилася на справжню подорож крізь історію України.
Особливо зворушливим став момент біля світлини загиблого героя Поліщука Максима.
Сергій Валентинович тихо сказав, що колись три роки навчався разом із ним у Червоноармійському ПТУ та пам’ятає його щирим, добрим і справжнім другом.
У цей момент учні дивилися на фотографію героя вже зовсім інакше. Для них це був не просто портрет на стенді. Це була історія реальної людини, яка колись ходила тими ж вулицями, мріяла, дружила й жила поруч.
Сергій Валентинович наголосив дітям, наскільки важливо берегти пам’ять про героїв минулого та сучасності, адже саме пам’ять тримає народ сильним.
Захисник був щиро вражений музейною експозицією та подякував за збереження історії українського народу.
Але, мабуть, найбільш щемливі слова пролунали біля розділу «Українська хата».
Розглядаючи старовинну піч, вишиті рушники та речі українського побуту, Сергій Валентинович раптом усміхнувся й сказав:
«Я ніби повернувся на піч до бабусиної хати та навіть згадав запахи хліба й борщу, приготовленого у печі».
І тоді музей ніби справді відкрив двері у минуле.
Для людини, яка служить у десантно-штурмових військах та побувала на найгарячіших напрямках фронту, ця мить стала поверненням у дитинство.
А для учнів — нагадуванням, що Україна починається не лише з карти чи прапора. Вона починається з пам’яті про рідну хату, бабусину піч, родинні традиції та людей, які захищають усе це сьогодні.
«ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО ВИ УКРАЇНЦІ»
22 травня музей Івановицького ліцею знову наповнився голосами захисників, дитячими питаннями та щирими розмовами про Україну.
Гостями музею стали захисник України Віктор Юрійович Колесник — батько шістьох дітей, які навчались і навчаються у нашому ліцеї, а також наш учень Ростислав Романович Бондарчук.
У музеї відбулася тепла й відверта розмова про історію України, обов’язок, сім’ю та сучасну боротьбу українського народу.
Віктор Юрійович розповів учням, що кожен чоловік і батько повинен захищати свою родину та Батьківщину.
Особливо вразило дітей те, що у перші дні повномасштабної війни, маючи інвалідність, він добровільно вступив до лав ЗСУ.
Його служба — це постійні поїздки до районів бойових дій, ремонт військової техніки та небезпечні виїзди майже до самого фронту.
Учні слухали дуже уважно. Хтось стискав руки, хтось мовчки дивився на захисника, а дехто після зустрічі ще довго не відходив від музейних стендів.
Бо коли про любов до України говорить людина, яка бачила війну зовсім поруч, ці слова звучать по-особливому.
І саме тому заклик Віктора Юрійовича запам’ятався кожному:
«Пам’ятайте, що ви Українці і бережіть історію, пам'ять та традиції українців».
Надзвичайно сильне враження на всіх присутніх справила й розповідь Ростислава Романовича Бондарчука.
Він поділився, що на початку війни, будучи студентом ВНЗ, постійно ставив собі питання:
«А чому я не можу стати на Захист України?»
Саме це питання й змінило його життя.
Далі був контракт із ЗСУ, навчальний центр, служба в артилерії, а згодом — дронова аеророзвідка артилерійської частини.
Ростислав Романович виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках, поки не отримав важке поранення.
Та найбільше вразили його слова про побратимів:
«З десяти чоловік моїх побратимів залишилось у живих тільки три».
Після цих слів у музеї настала така тиша, у якій, здавалось, можна було почути биття серця.
У ті хвилини кожен зрозумів: свобода України має дуже високу ціну.
І саме завдяки таким людям сьогодні у школах лунає дитячий сміх, проходять уроки та живе українське майбутнє.
Усі присутні щиро подякували захисникам за мужність, силу духу та гідно виконаний обов’язок перед Україною.
ДЕНЬ ГЕРОЇВ — НЕ ПРОСТО ДАТА В КАЛЕНДАРІ
День Героїв України — це не лише про минуле. Це про людей, які жили поруч із нами, навчалися у наших школах, працювали, виховували дітей, мріяли та стали на захист Батьківщини.
Саме такі зустрічі допомагають учням зрозуміти: історія України — це не далекі сторінки підручника. Вона живе поруч.
Через історії героїв нашого села у дітей формується патріотизм, повага до захисників, любов до рідної землі та громадянська відповідальність за свою державу.
ГЕРОЇ ЖИВУТЬ ДОТИ, ДОКИ ПРО НИХ ГОВОРЯТЬ ДІТЯМ
Керівник музею Вячеслав Пишнюк щиро подякував Сергію Валентиновичу Грибану, Віктору Юрійовичу Колеснику та Ростиславу Романовичу Бондарчуку за відвідування музею, щирі розповіді, теплі відгуки та живе спілкування з учнями ліцею.
А завершилися зустрічі традиційним спільним фото у музеї — фото на пам’ять про день, коли історія України говорила голосами її сучасних Героїв.
Бо поки діти пам’ятають своїх Героїв — Україна стоїть.
Вячеслав Пишнюк керівник музею
